– Чув, Івана посадили.

– А мені його жінка сказала, що він до брата поїхав... Обдурила, значить?!

– Та ні... Його брат уже три роки як сидить.

У музеї чоловік застигає перед статуєю прекрасної жінки, ледь прикритої фіговим листком. За спиною єхидний голос дружини:

— Що, осені чекаєш?

— На що скаржитесь?

— Недочуваю.

— Курите?

— Курю.

— Випиваєте?

— Буває.

— Жінки?

— Ну...

— Доведеться вам від усього цього відмовитися.

— І це заради того, щоб краще чути? Та ніколи!

Чоловік збирається на курорт без дружини.

– А чому ти не одягаєш обручку? – питає вона.

Чоловік здивувався:

– Обручку? В таку спеку?!

— Дівчино, підкажіть, як перекладається: "І wаnt yоu"

— Я тебе хочу

— Що, прям тут? ..

В пологовому будинку мене перев’язали голубою стрічкою. З цього все і почалось...

Чоловікові довелося взяти чотирирічну доньку з собою до перукарні. Сидіти в колясці дівчинка відмовилась і збавляла час на колінах у батька, обкладена іграшками.

Перукар (перелякано):

— Дивіться, вона їсть ваш ремінь!

Стомлений батько:

— Це тому, що їй в організмі бракує ременя.

Розмова двох друзів:

— Дивись, яка дівчина!

— Мабуть, вона змерзла...

— Напевно, її кохання не гріє.

— А мені здається, воно їй навіть не світить.

Чоловік їсть яблука, виколупує звідти зернята й кладе собі до кишені. Прапорщик, побачивши це, цікавиться:

— Навіщо?

Чоловік: — А ці зернята я потім продам, вони ж інтелект підвищують.

Прапорщик: — Може й мені одне продаси?

— Будь ласка, 50 гривень штука.

Прапорщик купує зернятко, з’їдає його й каже:

— То на 50 гривень я міг би купити цілих два кіла яблук!

— От бачиш — відразу порозумнішав!

— Справді... Продай мені ще десяток.

Пізно вночі дзвонить телефон. Дружина бере слухавку.

— Люба моя, це я. Йду додому. Я не надто затримуюсь?

— Ні, коханий.

— А можна, зі мною прийдуть п’ятеро моїх друзів?

— Можна, коханий.

— Ми посидимо, щось вип’ємо.

— Звичайно, коханий.

Чоловік раптом замовкає, а далі каже:

— Вибачте, я, мабуть, не туди подзвонив.