— Уявляєш, моя дружина купила кімоно і в секцію записалась... Додому приходить задоволена...

— О, чудово! Треба свою відправити. А як секція називається?

— Та східне щось... ка... м-м-м... А! Камасутра!

Футбол настільки зближує наших людей, що часто їх доводиться розтягувати за допомогою поліції.

На змаганнях із бігу:

— Ти за якого бігуна вболіваєш?

— За он того, з червоним шаликом.

— Та то в нього не шалик — то язик.

У нашій родині зарядкою займається тільки мобільний телефон.

З шкільного твору: "Мій дід розповідав мені, як жили діти мого віку в його часи. Вони ходили в ліс по гриби та ягоди, грали на вулиці в футбол, купались у річці й ловили рибу в ставку — а все через те, що в цих нещасних дітей не було ні телевізора, ні комп’ютера".

Я другий десяток років займаюся боксом. Дружина — кікбоксингом. Ми не сваримося. Нам страшно.

— Слухай, Васю, ти завтра зможеш від нашої команди пробігти на змаганнях офісних працівників?

— Мабуть, зможу.

— А як: спринтером на коротку дистанцію або стайєром на довгу?

— Давай з принтером! А тайєр це що?

Катя. 15 років. Захоплюється спортом. Учить уроки. Допомагає мамі. Не палить. Не п’є. 50$ за годину...

У лікарні на ліжку лежить людина, вся замотана бинтами, і диктує лист:

— Шановний головний редакторе журналу "Екстремали"! Поспішаю повідомити вам, що в статті, присвяченій стрибкам з парашутом, є помилка!

Тихий сімейний вечір. Уся родина за столом. Дружина:

— Любий, я давно хотіла сказати тобі, що один раз зрадила тебе...

— Для чого згадувати минуле...

— А ще я хотіла сказати, що вчора вдавала, наче вболівала за "Динамо", насправді ж мені більше подобається "Шахтар".

— І ти ще називаєш себе матір’ю моїх дітей?!