— Не показуй мені язик, а то захворієш!

— Чим?

— Переломом щелепи і струсом мозгу!

— Мамо, мій чоловік знову накричав на мене, я переїжджаю жити до тебе.

— Ні, дорога, він повинен заплатити за свої помилки. Я переїжджаю жити до вас.

Ювелірна крамниця.

— Ось це от перстень з брюликом, я його беру. В коробочку покладіть. А тепер ось іще в цю коробочку.

— Ви впевнені? В другу коробочку?

— Так! А тепер іще ось у цю. І в цю також! І в ту ондо... І ще в ту, в синеньку...

За годину...

— А тепер іще в цю коробочку. Ви скотч маєте? Замотайте все це гарненько.

— Це подарунок любій дівчині? А вона не образиться?

— Нічого-нічого! Вона мені три роки не давала.

Рабинович їде на заробітки й приходить до синагоги:

— Ребе, я тут накопичив невеличку суму — п’ятдесят тисяч доларів. Поклав би їх на депозит, але банк може збанкрутувати. Залишати вдома страшно: квартиру можуть пограбувати. То чи можна я вам їх віддам на зберігання?

— Так, можна. Я й свідків покличу... Мойшо, Хаїме, Ізю! Будете свідками. Цей поважний чоловік залишає мені гроші на зберігання. Я при вас їх перераховую й кладу до сейфа. Рабиновичу! Їдьте з богом і не хвилюйтесь!

За рік Рабинович повертається, приходить до синагоги:

— Ребе, я хотів би забрати свої гроші.

— Які гроші?

— Ну ті п’ятдесят тисяч, які я вам залишав рік тому на зберігання.

— Ви мені? Ви нічого не плутаєте?

— Та ні, ось же свідки...

— Мойшо, Хаїме, Ізю! Цей чоловік каже, що він мені залишав якісь гроші на зберігання!

— Та нічого він не залишав! Це пройдисвіт, і ми його вперше бачимо!

Рабинович розуміє, що його жорстоко обманули, й іде геть. Раптом рабин його окликає:

— Заберіть ваші гроші. От п’ятдесят тисяч, от відсотки, що набігли за рік...

— Ребе, дякую! Але навіщо тоді був цей спектакль?

— Це щоб ви побачили, з якими покидьками мені доводиться працювати!

Живуть у сусідніх будинках дві різні сім’ї. Одні все сваряться, а в інших завжди тиша й злагода. Одного разу, позаздривши миру в сусідській родині, жінка каже чоловікові:

— Піди до сусідів і поглянь, що такого вони роблять, що в них завжди все добре.

Той пішов, сховався й спостерігає. Ось бачить: жінка миє підлогу в домі, раптом щось відвернуло її увагу, й вона побігла на кухню. В цей час її чоловік прийшов додому й, не помітивши відро з водою, зачепив його й вода розлилась. Тут вийшла дружина, вибачається перед чоловіком, і каже:

— Вибач, любий, я винна.

— Ні, це ти вибач, я винний.

Засмутився чоловік і пішов додому. Вдома жінка його запитує:

— Ну, що, підгледів?

— Так!

— Ну й що?

— Я все зрозумів! У нас усі праві, а в них усі винні.

Тепер, як чесний чоловік, я просто зобов’язаний з вами переспати.

Я настільки серйозний автомобіліст, що навіть пішки не можу перейти подвійну суцільну смугу.

Дід в автобусі звертається до молодого пасажира:

– Синку, та як же тобі не соромно, та чи ти не бачиш, що бабуся стоїть, а ти сидиш! Ану поступися місцем!

– Ой, дядьку, не турбуйтесь, це моя теща!

– Синку, так віддай же їй мішок з картоплею, не тримай його на колінах! Тобі ж незручно!

Мабуть, у деяких країнах правильнішим зверненням до судді буде не "ваша честь", а "ваша нечесть".

— Чому ти такий сумний і стурбований? — запитує чоловік знайомого.

— Та сьогодні на вокзалі зустрічав дружину з відрядження.

— Ну то це ж прекрасно!

— Так, але вона не приїхала.

— То ти хвилюєшся, що з нею щось сталося?

— Ні, боюся, що вона вдома ще з учорашнього дня...