Зіграли в українському селі весілля. Петра з дружиною поклали на піч, всі родичі по хаті хто де вклався. Раптом серед ночі голос малого Івасика.

— Дядьку Петре, а дайте і мені вареник!

(Дядько, захекано) — Та який вареник???

— Ну дядьку Петре, ну дайте і мені вареник!!!

— Та нема в мене, де я тобі його серед ночі знайду???

— Ну а чим ви тоді так голосно чвакаєте?

Приїхали молодята в глухе село, аби провести медовий місяць. Винайняли кімнату в бабусі. Зачинились і, відповідно, не виходять. І так день, другий, третій. Бабця, зрозуміло, хвилюється, стукає до них у двері, питається, як справи. Ті відповідають — нормально.

— Ви б хоча б пішли поїли, — каже бабця.

— Ні, ми ситі, – відповідають молодята, — харчуємося плодами кохання.

— А, ну харчуйтесь, харчуйтесь, — заспокоюється бабця, — тільки шкірки від плодів у вікно не викидайте, а то гуси давляться!

У селі після випускного батьки вдруге знайшли сина в капусті!

— Коли ж у нас почнуть робити гарні дороги в провінції, як в Європі?!

— А, ви хочете, щоб наші громадяни мали можливість на шаленій швидкості їхати в сусіднє село? За самогоном. На мотоциклі. Нестямно виспівуючи пісні. Увосьмерох. Уночі й без фар. Природний добір може набути жахливих форм!

Учитель історії у сільській школі, якому учні щороку копали картоплю, вирвав з усіх підручників параграф про скасування кріпосного права у 1861 році.

— Скільки років цій корові? — запитує в бабусі її міський онук.

— Два роки.

— А як ти дізналася?

— Та по рогах...

— Ой! А я спочатку й не звернув уваги, що в неї всього два роги...

Радіоведучий:

— А зараз для селян музична програма "За вашими листами".

Потім клац, шипіння й чути голоси:

— Миколо, заграй...

— Та не хочу!

— Ну, Миколо, та ж заграй...

— Не буду!

Так триває кілька хвилин, а потім ведучий каже:

— Ви слухали "Капризи" Миколи Паганіні.

— Бабуню! Скільки кілометрів до сусіднього села?

— Усе життя п’ять було. А потім приїхали спеціалісти, міряли-міряли й наміряли сім. То тепер через них іще два кілометри ходимо.

Блондинка їхала по сільській дорозі і побачила двох зв’язківців, які дерлися на телефонні стовпи.

— От ці селюки ідіоти! Вони, напевно, подумали, що я ніколи не керувала автомобілем!

На уроці зоології, в одному селі на Покутті, вчителька попереджала дітей, що ніколи не треба цілувати тваринок, бо можна заразитися і захворіти.

– А може навіть статися найжахливіше – додала пані вчителька, трагічно закотивши оченятка. І після коротенької паузи запитала:

— Чи може мені хто-небудь навести приклад чогось подібного?

Піднімає рученьку маленький Івась.

– Моя вуйна часто цілувала свого маленького песика...

– І що, що сталося?

– Він здох!