Чоловік випав зі свого балкону на десятому поверсі. На льоту думає:

— Якщо виживу, покину пити, палити, жінці зраджувати не буду!

І — це ж треба — пощастило: упав у м’яку глибоку кучугуру. Вибрався звідти, обтріпався й каже:

— Ха! Та тут летіти якихось п’ять секунд, а скільки дурниць на думку спало.

Вишкрябано на парті: "Тут було вбито час".

Фрази, за які ще років двадцять тому можна було потрапити в божевільню:

– Я буду в лісі, але ти мені зателефонуй.

– У мене вже рука замерзла з тобою розмовляти.

– Блін, не можу війти в пошту.

– Я тобі листа десять хвилин тому надіслав, ти отримав?

– Скинь мені фото на мило.

– Я другу світову за німців пройшов.

– Я не можу з тобою говорити, ти весь час зникаєш.

– Та там лише якихось двісті гігів.

У пустелі на місіонера напав лев. Місіонер благає:

— Господи, вклади в душу цьому звірові християнські почуття!

Раптом лев піднімає очі до неба і каже:

— Господи, благослови їжу, яку я зараз прийму!

З життєвої мудрості діда Опанаса:

– Жінки можуть все. Просто деякі – соромляться.

Новий різновид сполучених посудин. Через телевізор бруд вливається в голови, а через Інтернет виливається.

Добре жінкам: вони знають, що їхнє місце на кухні. А чоловіки страждають, шукають себе в цьому великому й злому світі!

— Дідусю, а правда, що на зло треба відповідати добром?

— Так.

— Тоді дай мені грошей на морозиво — я розбив твої окуляри.

"Я найлюдяніша людина... Адже людина — те, що вона їсть", — розмірковував людоїд.

— Ні, не переконав. Залишусь, мабуть, з цього питання при своїй думці.

— А вона в тебе є?

— Немає, нехай і так. Краще бути зі своїм нічим, ніж із накинутим чужим.