Анекдоти на тему "Рибалки"

Тихим туманним ранком виходить їжачок до річки. Раптом бачить — рибалка сидить із вудкою. Їжачок іде неквапно в його бік і бубонить собі під ніс:

— От зараз підійду до рибалки й скажу йому: привіт, рибалко, ну що, клює? А він мені скаже, ні, їжачку, не клює, але ти знаєш, їжачку, адже це й не має значення... й ми з ним поговоримо про риболовлю, про тишу й про загадковість всесвіту...

Ні! Ні! Я підійду й скажу: привіт, рибалко, як тобі цей чудовий ранок? І він мені скаже: так, їжачку, ранок і справді чудовий — і ми з ним будемо спозирати травинки й далекі дерева крізь цю чарівну ватність, дивитися, як поволі й без упину тече ріка й зітхати...

Ні, ні! Я скажу, привіт, рибалко! Ну й як тобі це життя? А він мені скаже: життя прекрасне й дивовижне, їжачку. І ми поговоримо трішечки про життя, про його загадки, й будемо дивитись на воду, розуміючи суть ріки...

С такими думками підходить їжачок до рибалки:

— Привіт, рибалко!

— Та іди ти нафіг, їжаку!

Їжачок, клацнувши пальцями:

— Теж варіант!

Інспектор рибнагляду заскочив рибалку й каже:

— Ти влип, чоловіче, рибу ж тут ловити заборонено!

— А я й не ловлю.

— Та що це ти мені брешеш, а що це?

— Ну, розумієте, це моя риба, я її погуляти привіз. Відпускаю, потім свищу — вона й повертається, й ми йдемо додому.

— Гаразд, а ну покажи.

Чоловік відпускає рибу, й вони стоять, дивляться. Інспектор каже:

— Ну, свисти.

— Навіщо?

— Щоб риба повернулась.

— Яка риба?

Чоловік ловить рибу. Бачить — поплавок почав смикатись. "Рано підсікати, нехай заковтне", — думає. Поплавок почав ще дужче сіпатись. "Рано, нехай напевно заковтне", — думає чоловік. Поплавок сховався під воду, вудка – дугою. Чолов’яга азартно підсікає й тягне вудку на себе. Хробак із води вилітає й волає:

— Мужик, ти що, здурів? Мене там ледь риби не з’їли!