Анекдоти на тему "Ресторан"

США. Українець заходить в бар, замовляє віскі:

— Скільки з мене?

— Три долари.

Українець виймає з кишені три долари. Один кладе на стійку перед собою, потім йде в лівий кінець стійки, там кладе другий, потім йде в правий кінець стійки, там кладе третій.

Обурений бармен йде направо, наліво і забирає гроші.

На наступний день українець знову приходить, знову стаканчик віскі замовляє і знову розкладає долари в різні кінці стійки.

Бармен злиться, але за грошима ходить.

Коротше, така картина повторюється день за днем.

І ось одного разу українець замовляє віскі, бере стакан, риється в кишені і витягує 5 доларів.

Бармен швидко цей папірець бере, мстиво усміхається, дістає два долари решти, йде в лівий кінець стійки, там кладе один долар, потім йде в правий кінець і там кладе другий.

Потім повертається і злорадно дивиться на українця.

Українець флегматично випиває віскі, витягає з кишені долар, кладе його перед собою й каже:

— Мабуть, візьму ще стаканчик!

— Здрастуйте, Ватсоне, — сказав Холмс, сидячи в присмерках кімнати біля каміну, що потріскував дровами, й попихкуючи своєю улюбленою люлькою. — Я бачу, на вулиці чудова суха погода?

— Навпаки, Холмсе, — відказав Ватсон. — Іде дощ і дуже бридко. Якщо ж ви про те, що в мене чисті туфлі, то я перевзувся в передпокої.

— Хм, — гмикнув Холмс. — А на обід ви пили рожевий "Шаблі" сімдесят четвертого року?

— Ні, Холмсе, це офіціант у ресторані спіткнувся й вилив на мене бокал із вином, який він ніс на інший столик.

— Хм... А чому це ви змінили сорт сигар?

— Я не змінював, — сказав Ватсон, дістаючи свій портсигар. — Просто зустрівся з давнім другом, і той пригостив мене своїми.

— Тьху! — спересердя плюнув великий детектив. — Нічого у мене сьогодні не виходить! Піду краще пограю на скрипці.

Й Холмс пішов до своєї кімнати.

"А місіс Хадсон потім знову буде запитувати, чому містер Холмс так мучить свою кішку, " — подумав доктор Ватсон, вмощуючись біля каміну в крісло, що звільнилось.

Мужик в барі п'є пиво. В цей час уривається його друг, весь в сльозах:

— Васю, така штука вийшла... Друг! У тебе теща під трамвай попала... Насмерть...

Мужик повільно повертається до бармена:

— Горечко ж яке... Налий мені ТЕМНОГО пива...

Двоє ковбоїв заходять у салун і бачать рекламу: "Купуємо скальпи індіанців. Один скальп — $100".

Вони скочили на своїх коней — і в прерію. Женуть своїх коней щодуху — а жодного індіанця навколо. Вони злі вже, зморені. Раптом бачать — індіанець. Ковбої його пристрелили, скальп зняли й, оскільки вже вечоріло, напнули намета поруч і заночували...

Зранку прокидається один із ковбоїв, виходить з-під намету й, потягуючись, озирається довкола. Аж тут бачить — навколо їхнього намету в бойовому фарбуванні стоять близько двохсот індіанців: тетівки натягнуті, списи й томагавки підняті, люті обличчя... Ковбой кидається до намету — будить друга:

— Джо, прокидайся! Ми — мільйонери!