Зустрілися якось двоє старих приятелів. Один іншого питає:

— Ну як життя?

— Ой, ти знаєш, щось все так паскудно! Просто ніякого просвіту.

— Нічого, ти не переймайся — воно попустить. Знаєш, життя то така річ: смуга темна, смуга світла...

Зустрічаються за тиждень. Перший знову питає:

— Як ся маєш?

— А пригадуєш, ми ото минулого разу стрічалися? Так тоді у мене мабудь була світла смуга...

— Ні, куме, в наш час немє друзів! Уявіть собі, зустрів недавно хорошого знайомого і попросив позичити мені сто гривень. І що ж ви думаєте? Цей негідник мені відмовив!

— Куме! Відразу вас попереджаю: я також негідник.

— Алло?

— Привіт, це я. Стою тут недалеко від тебе. Гальма відмовили. До гаража треба дістатися. Ти не міг би...

— Не буду я тебе без гальм буксирувати, і не проси. Евакуатор тобі зараз викличу.

— Ні, ти не зрозумів. Це я тебе буксирувати буду, а ти гальмувати в разі чого.

Зустрічаються двоє приятелів, один — іншому:

— Привіт, щось тебе давно видно не було. Ти де пропадав?

— Я в лікарні лежав. Нерви лікував.

— Що лікував?

— НЕРВИ, БЛІН!

Друзі давно не бачились:

— Як справи на особистому фронті?

— Супер! Нещодавно з жінкою розлучився!

Розмовляють двоє знайомих.

— Слухай, друже, а ти зроду такий чорний?

— Так, коли я мав народжуватись, моя мама побачила негра, злякалася і втікла.

— Ти тільки не ображайся, але мені здається, що негр догнав твою матір...

— Привіт, як справи?

— Та от у відпустку лаштуюсь.

— З жінкою чи на відпочинок?

Похорон. Зима, міцний мороз, свище вітер.

Двоє українців несуть труну свого товариша.

— Миколо, горілку будеш?

— Давай.

— А Петро буде?

— Та він же мертвий!

— Що, такий мертвий, що й не вип’є?!

— Для такої парадоксальної думки, яку ви щойно висловили, у вас має бути принаймні вдвічі більше зубів. А взагалі – послухайте пораду стоматолога: нішо так не захищає ваші зуби дванадцять годин удень і дванадцять годин уночі, як шанобливе ставлення до рідних і знайомих.

Двоє мисливців пішли на кабана. Наступного дня один з них повертається, ледве пересуваючись з тушею кабана на горбу. Сусіди не побачили його приятеля поряд і питають:

– Іване, а де Петрович?

– Та йому погано стало, він впав, десь за два кілометри звідси валяється.

– Як, ти кинув Петровича і потягнув кабана?!

– Ну, Петровича-то ніхто не вкраде!