Анекдоти на тему "Потойбічне"

Чоловік їде на зустріч. Сильно запізнюється, нервує, не може знайти місце для парковки. Піднімає обличчя до неба і каже:

— Господи, допоможи мені знайти місце для парковки. Я тоді кину пити і почну щодня ходити до церкви.

Раптом чудесним чином з'являється вільне містечко. Чоловік знову звертається до неба:

— Все, не треба! Знайшов!

Йде жінка вночі, підходить до кладовища, боїться пройти. Бачить раптом — йде чоловік, просить провести. Ідуть разом, мужик анекдоти розповідає.

Жінка сміється, каже:

— Який ти веселий чоловік.

Мужик каже:

— Бачила б ти мене при житті...

Іде жінка по цвинтарю й тремтить, і раптом до неї підходить чоловік:

— Жіночко, а чому ви тремтите?

— По цвинтарю йти боюся.

— Нумо я вас доведу.

— Так, будь ласка.

Обійняв він її і веде. А потім запитує:

— А чому ви боїтесь по цвинтарю йти?

— Мерців боюсь.

— А чого нас боятися?

— Учителю, дайте мені найвищу практику, що тільки може бути, — попросив учень.

— Добре, — відповів Учитель, — от тобі мантра: "тулум-кулум-бурум-тха", повторюй її вдень і вночі, вголос, коли самий, і подумки, коли навколо люди.

Учень практикувався два роки й нарешті спитав:

— Учителю, скільки ж іще мені повторювати цю мантру?

— Завтра на світанку приходь на гору складати іспит, — була відповідь.

Ледь узялося на світ, учень видерся на гору. Там на нього вже чекав Учитель.

— Я готовий до іспиту, Учителю.

— Добре, — сказав Учитель, — тоді стрибай зі скелі.

— Я ж розіб’юсь, — злякався учень.

— Як же ти можеш розбитися, якщо ти два роки поспіль повторював мантру? — заперечив Учитель.

Учень набрався духу, заплющив очі й стрибнув...

— Йооо... пе... ре... се... те... — пронеслося відлунням по ущелині й урешті решт почувся ляпанець тіла, що впало на камені.

Стежинкою Учитель спустився на дно ущелини й побачив закривавлену купу кісток і м’яса, змішаних із брудом. Він обережно згріб усе докупи, і щось нашіптуючи, воскресив учня. Перше, що побачив учень, розплющивши очі, були добрі очі Учителя.

— Не йо-пе-ре-се-те, — сказав Учитель, — а "тулум-кулум-бурум-тха".