Сидить чоловік у кав’ярні. П’є щось міцне. Повз нього проходить монашка. Бачить, що той чоловік на неї дивиться, й каже з докором:

— Як ти можеш марнувати своє життя в цьому пристановищі блуду й розпусти!

— Та немає тут ніякої розпусти, сестро...

— Ганна, — гнівно відказує монашка.

— Так, Ганно. Все гаразд. Я просто п’ю.

— І це огидно Господу, — каже монашка.

— А ви самі, сестро Ганно, пробували хоч раз? — запитує чоловік.

— Ні! — обурено вигукує монашка.

— То як же ви можете стверджувати? От я зараз куплю вам випивки, й ви скуштуєте...

— Ніколи! Щоб люди побачили, як монашка п’є спиртне?

— Та я попрошу, щоб вам налили в чашку, — каже чоловік.

Монашка неохоче погоджується. Чоловік підходить до стійки й каже:

— Дайте мені дві склянки горілки, але одну налийте в чайну чашку.

Бармен обертається:

— Що, знову сестра Ганна?

П’яний чоловік приповзає додому з гулянки. Жінка зустрічає його з мітлою в руках. Чоловік падає на коліна й у сльозах просить:

— Марусю, не відлітай! Це було востаннє!

Чоловік, що отримав підвищення по службі й виграв у лотерею мільйон доларів, з радісними криками вбігає додому.

Дружина:

— Не кричи. Мама померла...

Чоловік зачиняється у ванній і, збуджено вдивляючись у свою фізіономію в дзеркалі, натужно шепоче:

— Во поперло! ... По-о-опе-е-ерл-о-о!

Після операції:

— Лікарю, як пройшла операція?

— Який я тобі лікар, син мій, я апостол Петро.

Дружина бурчить на припізнілого п'яного чоловіка:

— Де тебе чорти носили?!

— Катю... ти їх теж бачила?

Помер багатий дядько. У розрахунку на спадщину з'їхалося з усіх країн світу безліч спадкоємців. Чекають оголошення заповіту. Виходить нотаріус, розгортає папір і читає:

— Я, такий-то, такий-то, будучи при здоровому розумі й твердій пам'яті, всі гроші... витратив.

Парубок повеселився на славу, прийшов додому, а завтра у нього іспит. Природно, ні вивчити, ні навіть прочитати він нічого не встигає, тим паче, що в голові гуде. Тут йому внутрішній голос наполегливо радить:

— Вивчи п'ятий білет, вивчи п'ятий білет.

Ну, парубок радісний, вивчає п'ятий білет і лягає спати. Наступного дня приходить на іспит, бере білет, зирк — а білет тринадцятий. Внутрішній голос:

— Гм... Дивно...

Пам’ятник на одеському цвинтарі.

На плиті пароського мармуру великими золотими літерами вибито:

"ЯКІВ МОЙСЕЙОВИЧ РАБИНОВИЧ"

І трохи нижче — маленькими літерами:

"Своїй дружині — Сарі".

— Товаришу Рабинович, ви любите Батьківщину?

— Звичайно, люблю! Від усієї душі.

— А ви готові віддати за неї життя?

— Тобто?

— Ну, вмерти за неї ви готові?

— Ви мене, звичайно, вибачте, але хто ж тоді буде любити Батьківщину?

Стукіт у двері:

— Хто там?

— Це я, твоя смерть.

— Ну й що?

— Ну і все...