Поселилась жіночка в готель, приготувалась до сну, тільки лягла, очі закрила – аж тут хропіння з сусіднього номеру.

І подушкою накрилась, і музику ввімкнула – все одно хропе.

Вона давай гатити у стіну – але все марно. Вранці стукає в сусідній номер і каже сусідові:

– Та чи вам позакладало?! Чи ви не чули, як я вам стукала цілу ніч у стіну?

– Та жіночко, певно, що чув! Але вибачайте, що не прийшов, добряче втомився.

Радіоведучий:

— А зараз для селян музична програма "За вашими листами".

Потім клац, шипіння й чути голоси:

— Миколо, заграй...

— Та не хочу!

— Ну, Миколо, та ж заграй...

— Не буду!

Так триває кілька хвилин, а потім ведучий каже:

— Ви слухали "Капризи" Миколи Паганіні.

— Люсю, ви вся така струнка, граційна, як ви цього досягли?

— Я танцюю народні танці.

— Ой, як цікаво! А які?

— Стриптиз.

— А хіба це... народні танці?!

— Ну, не знаю, народу подобається...

— Тату, чи правда, що шоу–бізнес — це коли соловей співає для свиней?

— Ні, синку, шоу–бізнес — це коли свиня співає для баранів.

У їдальні Будинку творчості зустрічаються два композитори. Один тоскно каже:

— Тьху, лайно, а не погода!

— До речі, про лайно — колего, що ви написали новенького?

— Синочку, не ходи кожний вечір на дискотеку, бо оглухнеш!

— Дякую, мамо, я вже пообідав!

Безплатна ідея для стільникових операторів: "Сервіс "Постав гудок!": відправ SМS із кодом... , і незалежно від того, яку мелодію поставив той придурок, якому ви телефонуєте, ви почуєте нормальні гудки!"

— Чого ти мучишся, — заспокоює студента-композитора перед іспитом за фахом його однокурсник. — Візьми прелюдію свого педагога, перепиши її навпаки — з кінця до початку — і готово!

— Пробував, — зітхає студент, — вальс Шуберта виходить...

Щоб співати караоке, слух не потрібний. Потрібні хороший зір і відсутність совісті.

— Абраме Мойсеєвичу, я хотів би навчатися у вас музиці.

— Як, вибачте, ваше прізвище?

— Іваненко.

— Але, молодиче, у вас же зовсім немає хисту!

— Але я дуже хочу!

— А як, вибачте, вас звати?

— Іван.

— Але ж ви розумієте, що вам це не до снаги.

— Але це мрія мого батька...

— А як ваше по-батькові?

— Ааронович...

— Ну ви ж бачите, як глибоко буває закопаний талант!