Молода симпатична піаністка познайомиться зі скрипалем з пристойним смичком для домашніх концертів.

— Ти чого постійно такий горбатий ходиш?

— Та це просто у мене шнур від навушників короткий!

– Абраме, не зрозумію, чому всі кричать: "Паваротті – талант! Ах, який голос!" Він же фальшивить і гаркавить.

– А ти що, був на його концерті?

– Та ні, але мені вчора Мойша по телефону наспівав.

Не подобається мені веселе кантрі, хороший джаз — теж не дуже, важкий рок — теж не подобається... мені до душі — м'який поп.

— Сарочка, золотце, ти не хочеш нам щось заспівати?

— Але ж, Абрашо, гості вже готуються йти.

— А мені видається, вони щось не дуже поспішають...

— Петре, ви вільні? Так? От і чудово! Приходьте до нас, ми тут Коцюбинського читаємо! Микола приніс чотири томи збірки творів. Із нами дві аспірантки філологічного факультету й студентка консерваторії. Якщо не складно, захопіть із собою якийсь інструмент помузичити — скрипку, а краще віолончель.

— Сергію, де ти таких знаходиш?! Що таке віолончель? Літруха горілки, чи що?

— Так, саме так, Петре! Ми чекаємо на вас!

Євробачення — конкурс, на якому два з гаком десятки країн представляють кожна свою версію олбанської англійської.

Нічна дискотека. Танцюють двоє.

— Привіт! Як тебе звати?

— Василь. А тебе як звати?

— А я Марійка.

— Як справи, Марійко?

— Так хреново, розумієш, я збоченка і ніяк не можу хлопця підчепити...

— Ой, клас, а я збоченець! Може, скооперуємось?

— Вам подобається, як моя дружина співає?

— Пробачте, що ви сказали?

— Я кажу, вам подобається, як моя дружина співає?

— Даруйте, я нічого не чую, ця ідіотка так верещить.

— А куди ти ходиш по вечорах?

— На репетицію хору.

— А що ви там робите?

— П'ємо пиво, базікаємо...

— А співаєте коли?

— Коли додому йдемо...