Подружжя в театрі.

— Сарочко, тобі зручно сидіти?

— Так, Абрамчику, зручно!

— Тобі видно?

— Так, любий.

— Тобі не дме?

— Ні, золотенький.

— Тоді поміняймося місцями.

Гід показує скульптуру воїна без рук і без ніг:

— Автор назвав цей твір "Переможець".

Голос із групи:

— Можу собі уявити, як виглядав переможений.

— Скільки у вас триває спектакль?

— Коли як. Інколи дві години, інколи менше. Актори грають до останнього глядача.

Одна подружка каже до іншої:

— Ти знаєш, вчора познайомилась із новим чоловіком. Він запрошує мене до себе позувати оголеною.

— Ти, звичайно, сказала йому, що ніколи не працювала натурницею?

— Звичайно. Але він відповів, що це не має значення, адже він, виявляється, теж не художник.

Радіоведучий:

— А зараз для селян музична програма "За вашими листами".

Потім клац, шипіння й чути голоси:

— Миколо, заграй...

— Та не хочу!

— Ну, Миколо, та ж заграй...

— Не буду!

Так триває кілька хвилин, а потім ведучий каже:

— Ви слухали "Капризи" Миколи Паганіні.

Сидить чоловік, дивиться телевізор. До нього підходить син.

— Тату, а чому цей фільм не можна дивитися дітям?

— Сиди тихо... зараз сам побачиш.

— Тату, чи правда, що шоу–бізнес — це коли соловей співає для свиней?

— Ні, синку, шоу–бізнес — це коли свиня співає для баранів.

У їдальні Будинку творчості зустрічаються два композитори. Один тоскно каже:

— Тьху, лайно, а не погода!

— До речі, про лайно — колего, що ви написали новенького?

— Романтичні фільми шкідливі, бо жінки вірять, що все це може відбутися в реальному житті!

— Я знаю. Те ж саме можна сказати про чоловіків і порно.

Приходить додому дуже п’яний режисер театру. Жінка відчиняє двері, він до неї з порогу:

— Тазик, блювати буду!

Жінка мерщій за тазиком, приносить, режисер, піднявши вказівний палець:

— Стоп! Концепція змінилась! Я обісрався!