Молода симпатична піаністка познайомиться зі скрипалем з пристойним смичком для домашніх концертів.

Темно, як у Малевича в квадраті.

Розмова у художньму ВУЗі:

— Пензлі взяв?

— Взяв.

— Фарби взяв?

— Взяв.

— Палітру взяв?

— Я взяв по 2 літри, по одному буде замало.

– Абраме, не зрозумію, чому всі кричать: "Паваротті – талант! Ах, який голос!" Він же фальшивить і гаркавить.

– А ти що, був на його концерті?

– Та ні, але мені вчора Мойша по телефону наспівав.

Не подобається мені веселе кантрі, хороший джаз — теж не дуже, важкий рок — теж не подобається... мені до душі — м'який поп.

Іде зйомка порновідео. Звичайно, відразу ж пишеться звук. На ліжку акторка, на акторці — актор. Виконує поступні рухи. Швидше. Швидше... Швидше... Акторка під ним ритмічно пищить... Обличчя актора великим планом, він піднімає очі на камеру... і завмирає. На його обличчі проступає зовсім уже несексуальна напруга...

— Блін! Текст забув!

Все життя — театр, люди – актори, а головну роль грають гроші.

— Петре, ви вільні? Так? От і чудово! Приходьте до нас, ми тут Коцюбинського читаємо! Микола приніс чотири томи збірки творів. Із нами дві аспірантки філологічного факультету й студентка консерваторії. Якщо не складно, захопіть із собою якийсь інструмент помузичити — скрипку, а краще віолончель.

— Сергію, де ти таких знаходиш?! Що таке віолончель? Літруха горілки, чи що?

— Так, саме так, Петре! Ми чекаємо на вас!

Євробачення — конкурс, на якому два з гаком десятки країн представляють кожна свою версію олбанської англійської.

Дві блондинки:

— Я знайшла гарну роботу — робити нічого не треба, тільки балакаю, і платять непогано.

— Ким же ти працюєш?

— Натурщицею.

— З тебе пишуть картини?

— Ні, з мене пишуть анекдоти.