Анекдоти на тему "Екстрім"

Даішник бачить, що за дозволеної швидкости 60 км/год одна з машин їде зі швидкістю 20 км/год. Зацікавило то його. Зупинив.

У салоні 4 бабусі, років так під 80. Одна з них за кермом, а ще три з переляканими обличчями сидять позаду.

Бабулька за кермом:

— У чому річ, синку? Їду строго за обмеженням швидкості: там знак 20.

Даішник:

— Це не знак обмеження швидкості, а номер траси. А чому решта такі налякані?

— А ми щойно звернули з траси номер 270.

— Учителю, дайте мені найвищу практику, що тільки може бути, — попросив учень.

— Добре, — відповів Учитель, — от тобі мантра: "тулум-кулум-бурум-тха", повторюй її вдень і вночі, вголос, коли самий, і подумки, коли навколо люди.

Учень практикувався два роки й нарешті спитав:

— Учителю, скільки ж іще мені повторювати цю мантру?

— Завтра на світанку приходь на гору складати іспит, — була відповідь.

Ледь узялося на світ, учень видерся на гору. Там на нього вже чекав Учитель.

— Я готовий до іспиту, Учителю.

— Добре, — сказав Учитель, — тоді стрибай зі скелі.

— Я ж розіб’юсь, — злякався учень.

— Як же ти можеш розбитися, якщо ти два роки поспіль повторював мантру? — заперечив Учитель.

Учень набрався духу, заплющив очі й стрибнув...

— Йооо... пе... ре... се... те... — пронеслося відлунням по ущелині й урешті решт почувся ляпанець тіла, що впало на камені.

Стежинкою Учитель спустився на дно ущелини й побачив закривавлену купу кісток і м’яса, змішаних із брудом. Він обережно згріб усе докупи, і щось нашіптуючи, воскресив учня. Перше, що побачив учень, розплющивши очі, були добрі очі Учителя.

— Не йо-пе-ре-се-те, — сказав Учитель, — а "тулум-кулум-бурум-тха".

— А ми на Новий рік в офісі влаштували перегони на кріслах із коліщатами. Чотири кола, й притому як належить, із пітстопами: зупинялись в спеціально відведеному під цю справу місці, заправлялись горілкою, й далі на трасу.

— Цікаво, а як би до цієї витівки поставилось керівництво?

— Наш директор приїхав останнім.