Маленький хлопчик запитує у своєї мами:

— А правда, що всі казки починаються з "Жили-були..."?

— Ні, малюк, деякі починаються з "Дорога, я затримаюся на роботі..."

Доця каже до мами:

— Мамо, а давай заведемо сестричку.

— Я не проти, але тато не дозволяє.

— А от тато зараз поїде у відрядження, й ми тихенько заведемо.

Перед Новим роком на пошту надходить лист Діду Морозу від маленького хлопчика. Працівники пошти порадились і, позаяк доправляти того листа було нікуди, вирішили його прочитати.

"Здрастуй, Дідусю Морозе! Живу я бідно, тата з мамою не маю, сирота я. Живу з дідом Васею, у нього маленька пенсія, та й п’є він, а моє пальтечко стареньке — мале зовсім, черевики подерлись, а рукавички я загубив. На вулиці — зима. Мені холодно, вийти погуляти ні в чім. Ось я й вирішив написати тобі листа. Ти ж приносиш усім подарунки на Новий рік, то чи не міг би ти й мені надіслати в подарунок нове пальто, черевики й рукавички?"

Прочитали працівники пошти листа, поплакали й вирішили зібрати грошей і купити малому в подарунок на Новий рік усе, чого він просив.

Зібрали грошей, хто скільки дав. Купили пальто, черевики, а на рукавиці грошей не стало!

Завернули все це в пакета й віднесли малому, начебто від Діда Мороза, з почуттям глибокого задоволення.

За день на пошту надходить лист від малого — Діду Морозу, працівники відкривають і читають:

"Здрастуй, Дідусю Морозе! Спасибі тобі велике за подарунки, я такий радий! Усе нове, й тепле, й гарне! Пальто саме на мене, й черевики добрі, а рукавиці, мабуть, на пошті поцупили..."

В одеській школі учні пишуть твір на тему "Якби я мав мільйон, на що б я його витратив?". Коли до кінця уроку залишається десять хвилин, Моня Рабинович підіймає руку. Вчителька запитує:

— Моню, що ти хочеш?

— Розо Марківно, а можна додати ще сто тисяч?

На уроці:

— Так, діти, пишіть: людина з дитинства повинна бути добре вихованою, чуйною та ввічливою.

— Як, як?

— Для дебілів повторюю: вихованою, чуйною та ввічливою!

На уроці фізики вчитель каже учням:

— Завдяки закону земного тяжіння ми можемо ходити по землі.

Один з учнів піднімає руку:

— А як же ходили, коли не було цього закону?

Викликали батьків Вовочки до школи. Директриса піднімає його й каже:

— Ну, давай, розповідай, що ти вчора робив у поході?

Вовочка:

— Я зразу хочу всіх попередити, що не слід судити про людей у міру своєї зіпсованості.

Директриса:

— Вово! Розповідай всім, що ти виробляв у поході!

Вовочка:

— Гаразд. Я захоплювався гармонією людини з природою, розмірковував про основи світобудови, про чистоту помислів кожного індивідуума, який вирвався з обіймів кам’яних джунглів...

Марія Іванівна:

— Вовочко, припини блазнювати! Ти роздивлявся на голих сільських дівчат, які купалися в ставку!

Вовочка:

— Ну ось, я ж казав...

— Тату, а ти кого більше хотів: хлопчика чи дівчинку?

— Маму...

— Сину, ми їдемо на пару днів і квартира повністю в твоєму роз... Ти можеш не викликати повій, коли я з тобою розмовляю?!

— Нарешті, кохана, ми виплатили усі борги нашій акушерці! Виходить, хлопчик тепер повністю наш!