Перше вересня, перший клас. Вчителька говорить:

— Діти, ви прийшли в школу. Тут потрібно сидіти тихо, а якщо щось хочете запитати, підніміть руку.

Вовочка тягне руку.

— Ти щось хочеш запитати, Вовочка?

— Ні, просто перевіряю, як працює система.

Іде заняття в школі. Вчитель:

— Хто вважає себе дурнем, підведіться.

Через хвилину підводиться Вовочка.

— Ти що, вважаєш себе дурнем?

— Ні, але негарно, коли ви один стоїте...

Вчитель пояснює учням правила хорошого тону:

— По сходах чоловік завжди йде перед жінкою. А чи знає хто-небудь з вас, чому?

Руку піднімає Вовочка:

— Тому що жінка не знає, на якому поверсі він живе.

Я думав, що в дитинстві вмів приховано їсти цукерки... Але повної досконалості в цьому мистецтві я досяг вже дорослим, ховаючись від своїх дітей...

Вчитель (на батьківських зборах):

— Вовочка не тільки поводить себе гірше всіх. Він практично не пропускає жодного заняття.

У шкільному медпункті запитують учня:

— ПІБ?

— Не зрозумів.

— Скорочено — прізвище, ім'я, по батькові.

— А, зрозумів, ГАВ!

— Це що за виховання? Ти чого до мене гавкаєш?

— Та ви що? Я теж скорочено: Гаврилюк Андрій Васильович. ГАВ!

— Тебе тато сварить за двійку? — питає вчителька учня.

— Ніколи.

— Чому?

— Бо він добре знає, що це ваша робота.

Учитель:

— Ваш син весь час біля книжок спить.

Батько:

— Може бути. То в ньому талант дрімає.

– Тату! У цьому навчальному році я вам зекономив багато грошей!

– Який у мене розумний син! Як же ти це зробив?

– Не будете мені купувати нових книжок. Я залишився на другий рік у цьому ж класі.

– Сину, коли ж ти двійку виправиш?

– Та ніяк учитель журналу в класі не залишає... От тільки залишить – так і виправлю.