З життєвої мудрості діда Опанаса:

– Жінки можуть все. Просто деякі – соромляться.

— Дідусю, а правда, що на зло треба відповідати добром?

— Так.

— Тоді дай мені грошей на морозиво — я розбив твої окуляри.

— Діду, кажуть люди, що ви рушницю маєте!

— Та ні, брешуть люди.

— Діду, кажуть люди, що ви кулемета маєте.

— Та ні, брешуть люди.

— Діду, кажуть люди, що ви гармату маєте.

— Та ні, брешуть люди.

— Діду, кажуть люди, що ви танка маєте.

— Та ні, брешуть люди.

— Діду, кажуть люди, що ви атомну бомбу маєте.

— От що вже люди брешуть, то брешуть.

— Слухай, ти "Віагру" вживати пробував?

— Ні, не маю такої потреби. Але для тестя її купуємо постійно.

— Для вашого діда?! Та йому ж вісімдесят років!

— Правильно, вісімдесят. Ми йому даємо її перед сном, і вночі він не скочується з дивана.

Перший раз закинув він невід, прийшов невід з травою морською... Покурив дід трави... Ну, а далі, як у казці: і рибки говорять, і бажання збуваються.

— Який симпатичненький! Скільки тобі років? — запитує дама, проходячи в парку повз діда, який гуляє із маленьким внуком.

— 74! — засоромлено відповідає дід.

Старий і стара згадують молоді літа.

— Коли я був парубком, – каже замріяно дід, – мені дуже подобалася одна дівчина. Як же її звали? Здається, Оксана Коваленко. Де вона нині, як склалась її доля?

— Та чи ти, старий, здурів? Оксана Коваленко — це ж я!

Бабуся з дідусем дуже любили гратися в хованки. Ранком бабуся ховала самогон, і якщо дідусь його знаходив – то увечері ховалася вже бабуся.

Два пенсіонери сидять на лавці. Коло них проходить файна дівчинка в міні-спідниці.

Один каже: — От би мені зараз років вісімнадцять!

— Чи ти здурів? За якісь п’ять хвилин щастя знову 40 року працювати?!

Трамвай стоїть і нікуди не їде ось уже 15 хвилин. Усі нервують. Один дідусь питає,

— Ну що у нього там сталося?!

— Та колесо спустило.