Пам’ятник на одеському цвинтарі.

На плиті пароського мармуру великими золотими літерами вибито:

"ЯКІВ МОЙСЕЙОВИЧ РАБИНОВИЧ"

І трохи нижче — маленькими літерами:

"Своїй дружині — Сарі".

Чоловік завжди платить жінці за плотську любов: повії — грошима, коханці — увагою й подарунками, жінці — всім життям.

Дружина миє підлогу, чоловік з газетою сидить в кріслі. Дружина звертається до нього:

— Підніми ноги, я витру підлогу.

— Без моєї допомоги навіть підлоги вимити не можеш!

— Коханий, — шепче вона, — ти будеш любити мене після весілля?

— Аякже! Я завжди любив заміжніх жінок.

— Отче, вчора моя дружина приходила до вас сповідатися... Скажіть, вона мені не зраджує?

— Це таємниця сповіді, олень ти наш, так що заспокойся і йди з миром!

— Товаришу Рабинович, ви любите Батьківщину?

— Звичайно, люблю! Від усієї душі.

— А ви готові віддати за неї життя?

— Тобто?

— Ну, вмерти за неї ви готові?

— Ви мене, звичайно, вибачте, але хто ж тоді буде любити Батьківщину?

Хочеш взнати справжнє відношення до себе? Зроби дурість і слухай.

Дружина затягнула чоловіка до магазину парфумів. Підходить продавець-консультант:

— Я можу вам чимось допомогти?

Чоловік:

— Можете. Виженіть нас звідси, будь ласка!

Чоловік каже дружині:

— Я можу погодитися з тобою, але тоді ми обоє будемо неправі.

Замислююся над своєю поведінкою і розумію — я б, на місці моєї дружини, мене давно убив би...