У гостях, за столом.

— Скільки років ви мені дасте? — запитала одна кокетлива жінка свого сусіда.

— По кольору губ — сімнадцять. По вигину брів — шістнадцять. По кольору обличчя — двадцять. Разом — п'ятдесят три.

Чоловіки розповідають про своїх дружин.

Німець: — Моя дружина строга, як німецька вівчарка.

Француз: — А моя весела, як болонка.

Українець: — Моя дружина теж собака, тільки не знаю, якої породи.

Жінка — чоловікові:

— Коханий, а ти кого хотів би... хлопчика чи дівчинку?

— Дівчинку... років 18-ти...

— Увечері, мабуть, буде буря! — каже чоловік, йдучи на роботу.

— Якщо ти повернешся раніше, ніж я ляжу спати, то бурі не буде — заспокоїла дружина.

Вона:

— Якби я умерла, то ти напевно знайшов би собі таку саму другу, як я.

Він:

— О, того не кажи! Можу тобі присягнути, що такої не шукав би.

Юна дружина відчинила двері вся в сльозах.

— Мене образили. Мене образила твоя мати.

— Мати? — здивувався чоловік. — Адже вона за сотні километрів звідси.

— Ну то й що? Вранці прибув від неї лист для тебе, і я розпечатала конверт.

Чоловік прочитав листа, погляд його спохмурнів.

— Але де ж тут образа?

— У приписці. Там сказано: "Дорога Ганно, не забудь віддати листа Андрію"

Страшно ревнива дружина чоловікові:

— Зараз же покажи цей лист. По почерку видно, що воно від жінки.

Та й потім, чого це ти так спітнів, читаючи його?

— Візьми, дорога, це рахунок із твого салону краси...

— Діду, дах тече!

Дід:

— Воно мені треба? Воно моє?

Баба переписала хату на діда і знову своє:

— Діду, дах тече!

Дід:

— Воно тобі треба? Воно твоє?

— А як ви живете з вашим чоловіком?

— Ой, знаєте, чудово: він вішає мені локшину на вуха, а я акуратно намотую її йому на роги...

У єврея померла дружина. Прийшов він до редакції міської газети, аби написати некролог. Вирішив зекономити і написав: "Сара померла". Жінка, яка приймала оголошення, пожаліла його, вирішила допомогти і каже:

— Я дозволяю вам додати ще два слова безкоштовно.

Єврей, подумавши, виправив: "Сара померла. Продам шафу".