Анекдоти на тему "Бізнесмени"

— Як ви стали мільйонером?

— Ми з жінкою приїхали в Америку з 2-ма центами. На них ми купили 2 яблука, добре їх вимили, натерли до блиску і продали по чотири центи. На вторговані 8 центів ми купили вже 8 яблук, вимили, витерли і теж продали по 4 центи, вторгувавши таким чином 32 центи!

А тоді помер мій брат і залишив нам 2 мільйони в спадщину.

Перший:

— Ось би накупити китайських годинників дешевих, на машині часу махнути в минуле на 20 років, там їх продати по високим цінам і накупити на виручені гроші долари за копійки!

Другий:

— Або краще придумати таку машину, як ксерокс. Але для предметів! А потім взяти кусок золота, і ксерити його, ксерити!

Третій (головний):

— Так, панове міністри... які ще будуть пропозиції, як підняти економіку України?

Гольдман, власник фірми з виробництва цвяхів, вирішив відійти від справ і передати свій бізнес синам, а сам поїхав у навколосвітню подорож. Раптом йому телефонує старший син:

— Цвяхи продаються так, що виробництво не годне впоратися! Тож нам терміново потрібна твоя допомога.

Гольдман-старший повертається додому й перед своїм підприємством бачить рекламний щит — Христос, розп’ятий на хресті, й надпис: "Цвяхи Гольдмана — завдяки їм він висить уже 2000 років!".

Гольдман шокований:

— Та ви що! Невже ви хочете, щоб знову почались погроми?! Негайно приберіть і надалі ніколи не використовуйте зображення Христа в рекламних цілях!

Отож Гольдман продовжує насолоджуватись заслуженим відпочинком, як зненацька черговий дзвінок:

— Тату, рекламу ми замінили, але цвяхи, як і раніше, продаються надто швидко, й ми знову маємо проблеми з постачанням.

Гольдман знову повертається додому й його зустрічає нова реклама — пустий хрест і надпис: "Треба було скористатись цвяхами Гольдмана!"

Йде нувориш по набережній, сумний-сумний, життя не вдалося, п'є з горя бургундське з горла... Підходить до нього старушенція:

— Синку, ти коли вип'єш, пляшечку не викидай... , лиши її мені...

— Та ти шо, бабуля, це ж бургундське, 1812 року, такі у нас не приймають!

— Не біда, синку. Буду у Франції — здам.

Директор банку до секретарки:

— Циле Львівно, ви написали листа Шнеєрсону?

— Так, написала.

— А як ви його розпочали?

— "Дорогий друже Шнеєрсон..."

— Як, цього пройду, цього шахрая, цього бандюгу ви називаєте "друг"?!

— А як слід?

— Дуже просто: "Дорогий колего Шнеєрсон".