На будівництво має приїхати комісія. Прораб інструктує робітників:

— Що б не трапилось, робіть вигляд, що так і мусить бути.

Комісія приїхала, оглядає. Раптом обвалюється одна стінка. Робітник, радісно поглянувши на годинник:

— Десять тридцять п’ять. Точно за графіком!

— Таню, я більше не можу, вже 3 година ночі! Давай спати!

— Встигнеш, давай ще одну.

— Таню, ми ж домовлялися — десять.

— Де десять — там і одинадцять, і дванадцять.

— Але я дійсно вже не можу!!!

— Можу — не можу... До весілля треба було казати "не можу". Залазь!

— Тань, домовилися — одну і все.

— Ну добре, добре. Наклеїмо ще одну шпалеру і спати.

Телефонують на біржу праці з будівельної контори:

— Нам потрібний маляр.

— Малярів немає, є гінеколог.

— Та нам взагалі маляр потрібний...

— Ну, він і малярем може, йому просто дуже грошей треба.

Узяли того гінеколога на роботу, а за день знову телефонують:

— Пришліть нам, будь ласка, ще двох гінекологів.

— А навіщо вам ще двоє?

— Та розумієте, ми вчора прийшли на об’єкт, а двері зачинені, то нам ваш гінеколог за дві години всю квартиру через замкову щілину шпалерами обклеїв.

Міста слід будувати в селі — там повітря чистіше.

— Ця маска допоможе вам зберегти молодість шкіри...

— Семене, блін, я знаю, я ж також на зварника вчився!

Дзвінок домофона...

— Хто там?

— Установка вікон!

— Так ви тільки що зайшли!

— Я тільки що випав...

У новобудови впала стіна. Судовий процес. Претензії – до цементу.

– Та я ж не винен! Дивіться – стіна впала цілою! Не розбилася на шматки! Які до мене питання?

Претензії до цегли:

– Я теж не винна! Жодна цеглина не розкололася!

До арматури:

– А я тут при чому? Мене ж там не було!!!

— Ось є риба-пила, риба-молот...

— І що ж тебе так зацікавило?

— Що це вони там, чортяки, будують?

Розмовляють двоє автодорожників:

— Чуєш, Петре, нашу дорогу, ну ту, пригадуєш, що ми минулого місяця ремонтували, знову роздовбали!

— Та ну?! Вони що, по ній на машинах їздять, чи що?

Священик звернувся до прихожан із проханням допомогти збудувати нову церкву. Несподівано першою відгукнулася відома на все місто повія:

— Батюшка, я вношу п’ятдесят тисяч доларів!

Священик:

— Хоча ми й дуже потребуємо коштів, я не можу взяти ці брудні гроші.

Із задніх рядів чути чоловічий голос:

— Беріть, батюшко, беріть, адже це наші гроші!