Анекдоти на тему "Євреї"

Відчуваючи, що настають його останні дні, старий єврей зібрав усіх своїх синів. Він уважно оглянув кожного, а відтак почав поволі говорити.

— Діти мої! Я відчуваю, що година моя вже близько. Я не хочу відходити на той світ, залишивши тут незавершені питання, інакше вони будуть мучити мене. Тому слухайте, що я кажу, й уважно все записуйте. Вся надія на вас.

— Кажи, батьку, — твердо сказав старший син. — Ми тебе не підведемо.

— Мойша Кацман винен мені п’ять тисяч.

— Не хвилюйся, батьку. Мойша живе через два будинки, ми доконче стягнемо з нього ці гроші.

— Ізя Фішман винен мені шість тисяч.

— Він тепер поїхав в Одесу, але нічого, ми поїдемо до нього й вернемо гроші.

— Лазар Рабинович винен мені вісім тисяч.

— Він тепер лаштується в Ізраїль, але нічого, ми встигнемо його перехопити до від’їзду.

— І найголовніше, сини! — Старий єврей підвівся на ліжку, його очі виблискували. — Я винен Фімі Зільберштейну десять тисяч!

— Мерщій принесіть воду й ліки! – Закричав старший син. – Тато щойно впав у забуття й почав марити!

У Тель-Авіві відкрився новий супердорогий ресторан "Ностальгія". Щоб потрапити туди, треба відстояти величезну чергу, потім тебе пересаджують із місця на місце, обраховують, хамлять, годують несвіжими, погано приготованими стравами, а на останок презирливо кидають у спину:

— Не подобається — забирайся в свій Ізраїль, єврейська морда!

Соломона знайшли мертвим у квартирі красуні Сари.

На допиті в поліції Сара розповідає докладно й точно, як це трапилось:

— Чотири дні тому він прийшов до мене й попросив, щоби я дозволила йому погладити себе по голівці. За це він дасть мені п’ятдесят гульденів. Я дозволила.

Наступного дня він знову приходить і просить дати йому на пам’ять один локон. За це він заплатить мне сто гульденів. Ну, дала я йому локон.

Учора він знову прийшов і попросив один-єдиний поцілунок — за п’ятсот гульденів. Я погодилась.

А сьогодні він з’явився й сказав: "Люба Саро, я не можу більше жити без тебе. Стань моєю — за тисячу гульденів". А я відповіла: "Добре, Соломоне, та взагалі-то моя такса — двадцять гульденів"...

Ось тут його й побив грець.

Рабинович їде на заробітки й приходить до синагоги:

— Ребе, я тут накопичив невеличку суму — п’ятдесят тисяч доларів. Поклав би їх на депозит, але банк може збанкрутувати. Залишати вдома страшно: квартиру можуть пограбувати. То чи можна я вам їх віддам на зберігання?

— Так, можна. Я й свідків покличу... Мойшо, Хаїме, Ізю! Будете свідками. Цей поважний чоловік залишає мені гроші на зберігання. Я при вас їх перераховую й кладу до сейфа. Рабиновичу! Їдьте з богом і не хвилюйтесь!

За рік Рабинович повертається, приходить до синагоги:

— Ребе, я хотів би забрати свої гроші.

— Які гроші?

— Ну ті п’ятдесят тисяч, які я вам залишав рік тому на зберігання.

— Ви мені? Ви нічого не плутаєте?

— Та ні, ось же свідки...

— Мойшо, Хаїме, Ізю! Цей чоловік каже, що він мені залишав якісь гроші на зберігання!

— Та нічого він не залишав! Це пройдисвіт, і ми його вперше бачимо!

Рабинович розуміє, що його жорстоко обманули, й іде геть. Раптом рабин його окликає:

— Заберіть ваші гроші. От п’ятдесят тисяч, от відсотки, що набігли за рік...

— Ребе, дякую! Але навіщо тоді був цей спектакль?

— Це щоб ви побачили, з якими покидьками мені доводиться працювати!

— Пане Рабиновичу, здрастуйте. Скільки років не бачились! Де ж це ви пропадали? І як же сильно ви змінились. Раніше ви були товстий, низенький і майже лисий, а тепер стали високим, худим і волосся кучеряве....

— Я не Рабинович!

— О, то ви ще й прізвище змінили?!

Командир піднімає бійців у бій:

— Орли, вперед, в атаку!

Усі вибігли з шанців, біжать під кулеметним вогнем на позиції ворога. Раптом командир бачить, що в одному з шанців сидять два солдати. Підбігає до них:

— Орли, в атаку!

— А ми не орли, ми — леви!

— Які ще леви?

— Лев Абрамович і Лев Соломонович.