— Чому не буває п’яних євреїв?

— Тому що п’яний єврей автоматично перетворюється на москаля.

— Абраме Мойсеєвичу, я хотів би навчатися у вас музиці.

— Як, вибачте, ваше прізвище?

— Іваненко.

— Але, молодиче, у вас же зовсім немає хисту!

— Але я дуже хочу!

— А як, вибачте, вас звати?

— Іван.

— Але ж ви розумієте, що вам це не до снаги.

— Але це мрія мого батька...

— А як ваше по-батькові?

— Ааронович...

— Ну ви ж бачите, як глибоко буває закопаний талант!

— Рабиновичу, — кричить Абрам, — я передумав і в Ізраїль не поїду, залишаюсь в Одесі.

— Ти що, божевільний?! Уже документи зібрали, гроші перерахували, квитки на теплохід купили! Чому ти не поїдеш?

— Там плюс 40 у затінку!

— Абраме, а ти не ходи в затінок!

Абрам і Сара повертаються з базару. Спекотно, купа покупок. Вирішили взяти таксі. Під’їздять до дому. Сара вилізає з пакетами з машини, Абрам розплачується.

Таксист:

— Із вас 46 гривень.

Абрам дає півсотні.

Таксист:

— Спасибі.

Абрам сидить, чекає. Таксист бачить, що Абрам не вилазить, й обертається:

— Перепрошую, але я не маю здачі!

— Хм, ну, нічого страшного... Саро, залізай назад!

Сара втискається назад у машину з купою пакунків.

Абрам — таксисту:

—... нічого страшного... Давай тоді ще два круги навколо дому.

— Я хочу змінити прізвище.

— Як ваше прізвище?

— Кацман.

— А на яке хочете змінити?

— Кацманафт.

Зустрічаються два одеських адвокати:

— Борисе Мойсейовичу, як вам ведеться? Як робота?

— Ну що тобі сказати, Мішо? Ґвалтують, грабують, вбивають... Таки жити можна!

— Скажіть, Борю, а що у вас з моєю Аллочкою таки насправді серйозні стосунки?

— Розо Марківно, я вас благаю, в нас настільки серйозні стосунки, що ми з нею ще ні разу навіть не посміхнулись один одному.

У невеличкому містечку помирає місцевий багатій Рабинович.

Перед смертю увесь свій великий статок він заповідає двом синам. Але тямущому й працьовитому Ізі залишає саму лише корчму, а непутящому й вічно п’яному Яші — решту.

Рабин, що прийшов навідати помираючого Рабиновича, намагається направити його до мудрості:

— Це, звичайно, не моя справа... Це твої гроші й твої сини... Але ж Яша проп’є весь твій статок за пів року!

— Правильно. Але де ж він його проп’є, якщо в місті лише одна корчма?

— Ой, Рабиновичу, на жаль ми не зможемо в наступному році збільшити вам зарплату.

— О, то я й не прошу її збільшити! Але хоча б частіше її платити ви можете?

— Пане Лейбович, я хочу одружитися на вашій дочці.

— Серйозно? А з моєю дружиною ви вже говорили?

— Так. Але мені більше подобається ваша дочка.