Всі теми
Розмовляють два лікаря:
— Я мав одного хворого, який за всіма прогнозами мав померти ще десять років тому, а він усе ще живий.
— Так, таке буває. Це ще раз доводить, що коли хворий справді хоче жити, то медицина безсила.
— Ой, дівчата, а я так комплексую з приводу своєї зовнішності!
— Та перестань! Бери приклад з мене! Я, наприклад, зовсім не комплексую з приводу твоєї зовнішності!
— Пішли на пиво!
— Не можу, кіно дивлюсь.
— То став на паузу і пішли.
— Я в кінотеатрі.
— Приїжджай у гості!
— Та ну, знову нап'ємся...
— Ну і що?
— Вмієш ти вмовляти! Їду.
— Люба, я б дуже хотів, щоб ти поводилась зі мною, як з нашим псом.
— Що ти маєш на увазі?
— Нічого особливого, просто погодуй мене й відпусти гуляти.
– Чула, твій чоловік нову роботу знайшов.
– Ага, під ним людей п’ятсот.
– То він у тебе тепер великий керівник?
– Та ні, траву на цвинтарі косить.
— Тату, — запитує син, — а правда, що справжній чоловік мусить залишатися спокійним у будь-якій ситуації?
— Правда, синку.
— Тоді що тобі спочатку показати – мій щоденник чи мамину нову сукню?
Якби я не був програмістом, мабуть, став би хірургом: люблю, знаєте, поколупатися у всякій незрозумілій балабурді.
Українське село, ніч.
Чоловік під вікном хати (пошепки):
— Микола!
Звідти (здушений шепіт):
— Шо?
— Виходь!
— Нащо?
— Я тут горілочки припас, галушки посмажив, грибочки, огірчики, ходімо вип’ємо!
— Та не можу!
— Та ж чого?!
— Та кохаюся я, хай воно сказиться!
Діалог в магазині:
– Не беріть ці цукерки. Вони несвіжі.
Покупець:
– А, однаково... Все одно лікарю...