Коваль тримає щипцями розпечену підкову.

— Боже, яка вона гаряча! — Захоплюється селянин.

— Та ні! — Каже коваль. — Дасте сотню, так я її язиком оближу.

— Та перестаньте! Пожалійте свій язик!

Але в передчутті незвичайного видовища простягнув ковалеві сто гривень. Коваль

облизав купюру і поклав у кишеню.

Щастя — це мати сім' ю, велику, дружну, люблячу, віддану і в іншому місті.

— Домашніх завдань багато задали?

— Ой, мамо, тобі сьогодні кричати і кричати...

— Ой, що таке п’ятикутна зірка? — запитує син Моня в Рабиновича.

— І, таки так, це обрізана шестикутна, синку.

— Дівчино, які у вас красиві зуби!

— Та-а-ак! Від бабусі дісталися.

Вирішив чоловік вдавитися: життя — лайно, жінка загризла, грошей немає. Поставив дзиґлика, начепив намилену мотузку — аж глянь! бачить на антресолях недопалок. Думає, ну що ж — давай-но покурю перед смертю. Зліз, запалив, покурив...

Робити більше нічого. Знову лізе не дзиґлика, тільки-но накидати зашморг на шию — бачить — недопита пляшка горілки в кутку заникалась. Що ж — раз так, то можна ще й сто грамів перед смертю випити. Злізає, наливає, випиває... Посидів трохи, налив другу чарку, подумав і каже:

— Хм, а життя ж то — налагоджується!

— Ну, розповідай, як вчора ввечері час провели?

— Замовили крабів, омарів, устриць, дорогого вина, пляшку Неnnеssy, і, прикинь, облом, на вулиці вільних лавок не знайшлося!

Бачить чоловік – живу жабу на ринку продають за тисячу гривень.

— Чого так дорого?

— А вона може з тобою на будь-яку тему розмовляти.

Купив він жабу, приніс додому, поставив банку і питається:

— Ну?

— Ква, – відповіла жаба.

— Ну?

— Ква!!!

— Що "ква"? – сердито перепитується він.

— А що "ну"? – відповіла жаба.

Зять проводжає тещу на вокзалі.

— Коли відходить мій поїзд? — запитує теща.

— Через три години, десять хвилин і тридцять сім секунд.

— Дівчинко, як тебе звуть?

— Жучка.

— А чому таке дивне ім’я?!

— Батьки собачку хотіли...