Старий і стара згадують молоді літа.

— Коли я був парубком, – каже замріяно дід, – мені дуже подобалася одна дівчина. Як же її звали? Здається, Оксана Коваленко. Де вона нині, як склалась її доля?

— Та чи ти, старий, здурів? Оксана Коваленко — це ж я!

— На світі, куме, стільки дурнів!

— Ага! І навіть на одного більше, ніж ви думаєте!

Двоє зустрічаються зранку на роботі:

— Чув? Валерка пити покинув!

— Жартуєш?

— Та ні, он дивись — некролог висить.

Друга година ночі. Дзвінок в двері.

— Хто там?

Голос через двері:

— Не бійтеся, не гості!

— Доню, ти коли палити кинеш?

— Тату, завагітнію і кину.

— Пали, доню, пали...

Поліцейський побачив злодія... Але той був старший його за званням.

Коли жінка дозволяє чоловікові перейти від слів до тіла, вона має бути готовою до того, що назад він уже більше не повернеться.

Жіночка вибирає в магазині килимок:

— Мені потрібне щось практичне, не марке, для дитячої кімнати.

— А скільки у вас дітей?

— Шестеро..

— Ну тоді краще просто дитячу кімнату заасфальтувати.

— А вам, хвора, потрібні спокій і відпочинок.

— Але ж, лікарю, погляньте на мій язик!

— От йому якраз найбільше потрібні спокій і відпочинок.

— Любий, давай одружимося, зіграємо весілля...

— Я не хочу одружуватися, я хочу їсти!

— Дурненький, адже на весіллі і наїсишся!