Після довгої проповіді священик запитав у прихожан, чи готові вони простити своїх ворогів. Близько половини з них підняли руки. Незадоволений результатом, священик провадив іще хвилин двадцять, а відтак повторив своє питання. Цього разу руки підняли близько 80% прихожан. Священик читав проповідь іще п’ятнадцять хвилин, і знову запитав, чи готові вони простити своїх ворогів. Зморені прихожани відповіли одностайно, й лише одна літня дама утрималась.

— Місіс Джонсон, ви не готові простити своїх ворогів?

— Я не маю ворогів, — відповіла стара.

— Це дивовижно! А скільки вам років?

— Дев’яносто три.

— Місіс Джонсон, будь ласка, вийдіть наперед і розкажіть нам, як людина може дожити до дев’яносто трьох років, не маючи при цього жодного ворога.

Маленька мила бабуся повільно вийшла в центр храму, обернулась до прихожан і сказала:

— Це елементарно. Я просто пережила цих виродків.

Пристойна жінка завжди зашаріється, розповідаючи непристойного анекдота.

— Для мене в дитинстві авторитетом був татів чорний пояс.

— По карате?

— Ні. По дупі.

Жіночу логіку зрозуміти легко, достатньо навчитися грати в більярд кубиками.

— Професоре, можна я буду відповідати без підготовки?

— Дозвольте, шановний, але ви вже більше двадцяти хвилин готуєтеся!

— Так, але я однаково так нічого й не згадав.

— Що може жінка зробити з нічого?

— Зачіску, салат і трагедію.

Мати збирає сина в похід:

— Ось тобі рюкзак, я поклала хліба, масла і кілограм цвяхів.

— Навіщо?

— Ну як же... хліб намастиш маслом і з"їси...

— А цвяхи?

— Ну от же вони, я ж поклала!

— Дружина мене вже дістала! Цілими днями — одне й те ж: "Дай грошей! Дай грошей!"

— А навіщо їй стільки?

— Не знаю. Я ще жодного разу не давав.

Дружина чоловікові:

– У мене для тебе дві новини: добра і погана.

– Ну і які ж?

– Я від тебе йду.

– А погана яка?

— Це, бабусю, палка. Я нею собі селфі роблю.

— Агов, сором який! Заміж тобі, внучко, треба, заміж!