Найстрашніша робота — це домогосподарка. Зарплати немає. Вихідних немає. Відпустки немає. Нічого немає! Робота не кінчається... А чоловік з гордістю завжди каже — а моя дружина не працює, вдома сидить.

Бабуся з онуком ходять по музею, розглядаючи скелети динозаврів.

— Бабусю, — запитує внук, — а тобі не страшно було жити з цими чудовиськами, коли ти була маленькою?

В кабінет директора банку заходить прибиральниця.

— Дайте мені ключа від грошосховища, — каже вона.

— Ви з глузду з'їхали! Тільки я і мій заступник маємо право відкривати ці двері.

— Шкода, мені вже набридло кожного ранку колупатися шпилькою, щоб відкрити двері й навести там лад.

Діалог двох студентів: "Вась, а ти знаєш, що тебе вже відрахували?"

— Так?! От невезуха... А я хотів ще сьогодні прогуляти заняття.

Весняним лугом походжає здоровезний ведмідь: нюхає квіточки, слухає пташиний щебет... Культурно відпочиває, отже.

Раптом помічає десь удалині якусь білу цятку й починає за нею стежити. Та цятка, наближаючись, поволі перетворюється на білу кульку. Ведмідь і не помітив спершу, що та кулька — заєць насправді.

Підбігши до ведмедя, заєць гне пальці й починає верещати:

— Слиш ти, лох касалапий, асфабаді мнє дароґу, понял, казьол?

Ведмідь продовжує нерухомо стояти, байдуже дивлячись на зайця.

Заєць:

— Ти чьо, урод, нє слишиш? Я сказал, давай дарогу, єслі в морду нє хочєш!

Ведмідь ані руш.

Заєць продовжує свої наскоки:

— У тєбя чьо, уши гавном забіти? Єслі ти через 10 сєкунд нє сдвінєшся, я тє ачко разорву, понял, ти, підар ванючій? Раз... два... три...

Глухуватий ведмідь знуджено пирхає, повертається до зайця задом, вивалює на нього вміст свого кишківника й неквапом іде геть.

Минає хвилина, друга, вже й мухи злетілися...

Нарешті заєць спромагається висунути голову з цієї купи. Трохи прочистивши рота, він верещить услід ведмедю:

— Чьо, абасрался?

Що робити, якщо хотів витерти своїй дівчині сльози, але випадково стер брови?!!

— Отже, парубче, ви вирішили одружитися з моєю дочкою?

— Так!

— А ви зможете утримувати сім'ю?

— Ну, думаю зможу!

— Ви добре подумали? Адже нас шість чоловік!

Вкрала якось лисиця y чоловіка цілий віз риби. Сидить, об'їдається. А з лісy виходить голодний вовк.

— Лисицю, дай рибки!

— Піди та сам налови, — відповідає лисиця.

— А як? У мене ж вyдочки немає, — каже вовк.

— У мене теж немає, — сказала лисиця, — а я хвіст в ополонку закинyла, ось на нього і наловила.

— О, дякую за ідею! — зрадів вовк, відірвав в лисиці хвіст і пішов на риболовлю...

— А чому у твого кота кличка Тюбик?

— Ну, коли я його додому приніс, то довго думав як його назвати. А він такий прикольний, пухнастий! Я його тискав-тискав в руках, тискав-тискав... А він взяв і обісрався... Ось з тих пір його Тюбик і кличу.

Життя чудове! Якщо не згадувати минуле й не думати про майбутнє.