Молодий чоловіче, здається мені, що в дитинстві вас не ставили в кут, а стукали об нього...

В автобусі їде жінка з онуком. Він голосно запитує:

— Ба, а скільки тобі років?

Вона намагається ухилитися від відповіді. Він:

— Ба, ну скажи першу цифру.

— П’ять.

— А другу?

— Чотири.

— А третю?

— Скажи мені щось заспокійливе!

— Валер’янка, синдра, барбовал...

— Блін, ну будь серйозніше!

— Серйозніше? Ну гаразд. Аміназин, сібазон, реланіум...

— Йося, ти шо так довго виносив сміття?

— Циля! Я таки його продав.

— Святий отець, я зогрішила...

— Ну, зогрішила й зогрішила. Навіщо ходиш усім розповідаєш?

— Яке нещастя! Моя теща розбилася на машині.

— І скільки їй було років?

— Та ще й двох не минуло, відколи купив!

Два одесити пішли в гості. Підходять до дверей. Один стукає ногою.

— Сьомо, але чому ти стукаєш ногою?

— Хай думають, що у нас руки зайняті подарунками!

Якщо вас виписали з божевільні, це ще не означає, що вас вилікували. Просто ви стали таким же психом, як і всі інші.

Хлопчик (7 років) і його сестра (4 роки) їдять салат з капусти.

Хлопчик каже:

— Ми з тобою, як два козлика.

Сестра:

— Козел тут один, а я — зайчик!

Вона така... Така бажана, загадкова, незвичайна, казкова, необхідна, неповторна, яскрава, незамінна, довгоочікувана — моя відпустка...