— Дмитре, що таке абстрактний іменник?

— Не знаю, — зізнається учень.

— Як же це так! Це щось, що існує, ти його можеш уявити, але не можеш помацати. Спробуй наведи приклад.

— Розжарена кочерга.

У жінки помер чоловік. Вона пішла на спіритичний сеанс, переговорити з духом чоловіка:

— Як тобі там?

— Все добре, не турбуйся.

— Тобі там краще, ніж зі мною?

— Так, набагато краще.

Дружина ображено:

— Так, звичайно: рай є рай...

— Який рай?! Я в пеклі!

Зустрічаються якось дві амеби. Одна каже до іншої:

— Будь простішою!

Василь Іванович і Петька на річці. Дивляться — пливе баржа з коштовностями. Допливли, набрали, скільки змогли, пливуть назад.

— Василю Івановичу, не можу більше плисти!

— Кинь мішок із золотом.

Кинув.

— Василю Івановичу, тону!

— Відстебни мішечок з "брюликами".

Відстебнув. Трохи до берега залишилося...

— Тону, сил нема зовсім!

— Зніми шолом золотий!

— Ага, може ще і баржу від ноги відв'язати?!

Із рапорту:

Після доправлення у відділок поліції громадянин Петрук продовжував хуліганити й ударив ногою капітана поліції Прокопчука в область статевого органу, внаслідок чого з останнього злетів кашкет.

Розмовляють дві подружки:

— Пощастило тобі, — каже одна. — Такого чоловіка, як твій, треба пошукати. Я б його на руках носила.

— Я і ношу.

— Куди?

— З буфету додому.

Після довгої проповіді священик запитав у прихожан, чи готові вони простити своїх ворогів. Близько половини з них підняли руки. Незадоволений результатом, священик провадив іще хвилин двадцять, а відтак повторив своє питання. Цього разу руки підняли близько 80% прихожан. Священик читав проповідь іще п’ятнадцять хвилин, і знову запитав, чи готові вони простити своїх ворогів. Зморені прихожани відповіли одностайно, й лише одна літня дама утрималась.

— Місіс Джонсон, ви не готові простити своїх ворогів?

— Я не маю ворогів, — відповіла стара.

— Це дивовижно! А скільки вам років?

— Дев’яносто три.

— Місіс Джонсон, будь ласка, вийдіть наперед і розкажіть нам, як людина може дожити до дев’яносто трьох років, не маючи при цього жодного ворога.

Маленька мила бабуся повільно вийшла в центр храму, обернулась до прихожан і сказала:

— Це елементарно. Я просто пережила цих виродків.

Пристойна жінка завжди зашаріється, розповідаючи непристойного анекдота.

— Для мене в дитинстві авторитетом був татів чорний пояс.

— По карате?

— Ні. По дупі.

Жіночу логіку зрозуміти легко, достатньо навчитися грати в більярд кубиками.