— Приїжджай у гості!

— Та ну, знову нап'ємся...

— Ну і що?

— Вмієш ти вмовляти! Їду.

— Люба, я б дуже хотів, щоб ти поводилась зі мною, як з нашим псом.

— Що ти маєш на увазі?

— Нічого особливого, просто погодуй мене й відпусти гуляти.

– Чула, твій чоловік нову роботу знайшов.

– Ага, під ним людей п’ятсот.

– То він у тебе тепер великий керівник?

– Та ні, траву на цвинтарі косить.

— Тату, — запитує син, — а правда, що справжній чоловік мусить залишатися спокійним у будь-якій ситуації?

— Правда, синку.

— Тоді що тобі спочатку показати – мій щоденник чи мамину нову сукню?

Якби я не був програмістом, мабуть, став би хірургом: люблю, знаєте, поколупатися у всякій незрозумілій балабурді.

Українське село, ніч.

Чоловік під вікном хати (пошепки):

— Микола!

Звідти (здушений шепіт):

— Шо?

— Виходь!

— Нащо?

— Я тут горілочки припас, галушки посмажив, грибочки, огірчики, ходімо вип’ємо!

— Та не можу!

— Та ж чого?!

— Та кохаюся я, хай воно сказиться!

Діалог в магазині:

– Не беріть ці цукерки. Вони несвіжі.

Покупець:

– А, однаково... Все одно лікарю...

Купивши в нас одну річ за ціною трьох, другу ви отримуєте безкоштовно!

Фізику, біологу й математику запропонували пояснити, як могло таке трапитися, що в порожній будинок увійшли двоє людей, а за декотрий час вийшли троє.

Фізик: Це помилка спостереження, такого бути не може.

Біолог: Це природний процес розмноження: у двох народився третій.

Математик: Немає нічого простіше! Визначимо порожній будинок як будинок, в якому не більше однієї людини.

Професор раптово повертається додому з відрядження і застає свою дружину в ліжку зі своїм колегою.

— І що ти, як інтелігентна людина, можеш мені сказати?! — у гніві вигукує професор.

— Як інтелігент інтелігентові? — уточнює той.

— Звичайно.

— Стукати треба!