Українська село, ніч.

Мужик під вікном хати (пошепки):

— Микола!

Звідти (здавлений шепіт):

— Чого?

— Виходь!

— Навіщо?

— Я тут горілки припас, галушки посмажив, грибочки, огірочки, вип'ємо!

— От дітько! Не можу, бляха-муха! Трахаюсь я...

Тележурналісти будь-яку дурницю, сказану скоромовкою з істеричним придихом, видають за важливу новину.

Грається хлопчик у пісочниці. Раптом з вікна, з 12-поверхового будинку навпроти, вилітає чоловік і падає у пісочницю. Пилюка стовпом.

Хлопчик в шоці.

Чоловік, встає і каже:

— Так, хлопчик! Зараз із цього ж вікна будуть вилітати мужики — а ти їх будеш рахувати... Зрозумів?

— З-з-зрозумів...

Через п'ять хвилин з того ж вікна вилітає мужик і падає у пісочницю. Пилюка стовпом.

Хлопчик:

— Раз!

Мужик встає і:

— Стривай хлопчик, не рахуй — це знову я...

— Любий, от я іноді занудьгую за тобою, й відчуваю — зараз зателефонує, й точно — телефонуєш. А з тобою таке буває?

— Авжеж, буває! От, наприклад, тягнемо с напарником шафу, що важить під сто кілограмів, на третій поверх. Відчуваю — зараз зателефонує. Й точно — телефонуєш!

Стоять дід з бабкою в городі. Дід:

— Я, бабо, скопаю город за сім днів.

— А я за шість.

— Ну копай...

Дружина заходить до ванної кімнати і бачить: на вагах стоїть чоловік і втягує живіт.

– Думаєш, це допоможе? – єхидно запитує вона.

– Звичайно! Як я інакше побачу цифри?

Українське село на Чернігівщині. Темна ніч. Сидять Микола з Марусею на лавці мовчки.

Маруся:

— Микола, ну я пішла?

— Сиди!

Сидять ще годину.

Маруся:

— Микола, ну я піду?

— Сиди!

Сидять ще дві години мовчки.

Маруся:

— Миколо, я пішла!

Встає і йде. Микола сидить сам:

— Ет... не дала!

— Британські вчені встановили, що шоколад піднімає настрій...

— Це, напевно, вони ще горілку не пробували.

Директор банку до секретарки:

— Циле Львівно, ви написали листа Шнеєрсону?

— Так, написала.

— А як ви його розпочали?

— "Дорогий друже Шнеєрсон..."

— Як, цього пройду, цього шахрая, цього бандюгу ви називаєте "друг"?!

— А як слід?

— Дуже просто: "Дорогий колего Шнеєрсон".

Священик звернувся до прихожан із проханням допомогти збудувати нову церкву. Несподівано першою відгукнулася відома на все місто повія:

— Батюшка, я вношу п’ятдесят тисяч доларів!

Священик:

— Хоча ми й дуже потребуємо коштів, я не можу взяти ці брудні гроші.

Із задніх рядів чути чоловічий голос:

— Беріть, батюшко, беріть, адже це наші гроші!