Подружжя посварилось. Дружина дала чоловікові ляпаса. Він:

— Подумати тільки! А я, ідіот, колись просив цієї руки...

— Юрко, нумо бабами поміняємося!

— Петре, ти ж знаєш, я не маю баби.

— Гаразд, тоді просто візьми мою. Я тебе благаю!

Часом закриваю очі і згадую знову... Як мати вела в перший клас, як тато ніс з випускного.

Мої сусіди слухають хорошу музику! І зовсім неважливо, хочуть вони цього чи ні...

Дружина пиляє чоловіка:

— Скільки разів тобі повторювати: сік — це коли написано 100%, напій — коли від 50 до 80%, а якщо написано 40% — то це нектар!

— Ось-ось. Я давно казав, що горілка це нектар!

— Тато, розкажи мені на ніч казку!

— А ти чула про що ми сьогодні з мамою в кухні говорили?

— Ні.

— Ну тоді слухай — казка про те, як я на роботі затримався...

П’янючий чоловік у роздертій сорочці, на морді — сліди помади, в кишенях — порожні пляшки, заходить в автобус і сідає поруч із батюшкою. Розгортає газету й щось там читає. Потім повертається до батюшки й запитує:

— А ви бува не знаєте, отче, від чого буває артрит?

— Артрит, сину мій, буває в тих людей, хто збочив зі шляху праведного, хто спить із пропащими жінками й зловживає алкоголем!

— Ні хріна ж собі! ..

П’яний замовкає й дивиться замисленим поглядом у підлогу. Батюшка пошкодував, що висловився так різко:

— Та годі, сину мій! Чи віддавна маєш артрит?

— Та що ви! Я не маю! Але тут у газеті пишуть, що артрит у патріарха...

Льотчик-винищувач має йти на пенсію.

Жінка канючить:

— Ти двадцять років обіцяв прокатати мене на винищувачі... Ти обіцяв!

Чоловікові набридло, приходить він до командира ескадрильї і каже:

— Командире, така ситуація... Жінка просить — покатай її й покатай...

Командир відповідає:

— Ну, що ж, бойова подруга, дітей понароджувала, котлети там, таке інше, на ось тобі палива на дві години й повітряний коридор. Катай!

Сідають у літак, і дві години льотчик виробляє вищий пілотаж. Заходячи на посадку, просить підігнати до злітної смуги "швидку".

Вивантажують дружину з кабіни, та напівпритомна, забльована, ну, грубо кажучи, як лантух із лайном...

Льотчик-чоловік схиляється до неї й ніжно так промовляє:

— Ну що, потрахаємось чи до театру сходимо?!

Песиміст бачить тунель.

Оптиміст — світло в кінці тунелю.

Реаліст — світло фар швидкісного поїзда у тунелі.

І тільки машиніст бачить трьох дебілів, що стоять на рейках!

Два шотландці вирушають за місто стрілятися на дуелі. На вокзалі один із них купує квиток туди й назад. Другий бачить це й купує квиток лише туди. Перший:

— Це ви дуже завбачливо зробили. Ви відразу зрозуміли, що я вас уб’ю, й зворотній квиток вам не потрібний.

— Звичайно, я вчиняю завбачливо. Навіщо мені витрачали гроші, адже я повернуся за вашим квитком.