Всі теми

Рабинович їде на заробітки й приходить до синагоги:

— Ребе, я тут накопичив невеличку суму — п’ятдесят тисяч доларів. Поклав би їх на депозит, але банк може збанкрутувати. Залишати вдома страшно: квартиру можуть пограбувати. То чи можна я вам їх віддам на зберігання?

— Так, можна. Я й свідків покличу... Мойшо, Хаїме, Ізю! Будете свідками. Цей поважний чоловік залишає мені гроші на зберігання. Я при вас їх перераховую й кладу до сейфа. Рабиновичу! Їдьте з богом і не хвилюйтесь!

За рік Рабинович повертається, приходить до синагоги:

— Ребе, я хотів би забрати свої гроші.

— Які гроші?

— Ну ті п’ятдесят тисяч, які я вам залишав рік тому на зберігання.

— Ви мені? Ви нічого не плутаєте?

— Та ні, ось же свідки...

— Мойшо, Хаїме, Ізю! Цей чоловік каже, що він мені залишав якісь гроші на зберігання!

— Та нічого він не залишав! Це пройдисвіт, і ми його вперше бачимо!

Рабинович розуміє, що його жорстоко обманули, й іде геть. Раптом рабин його окликає:

— Заберіть ваші гроші. От п’ятдесят тисяч, от відсотки, що набігли за рік...

— Ребе, дякую! Але навіщо тоді був цей спектакль?

— Це щоб ви побачили, з якими покидьками мені доводиться працювати!

Живуть у сусідніх будинках дві різні сім’ї. Одні все сваряться, а в інших завжди тиша й злагода. Одного разу, позаздривши миру в сусідській родині, жінка каже чоловікові:

— Піди до сусідів і поглянь, що такого вони роблять, що в них завжди все добре.

Той пішов, сховався й спостерігає. Ось бачить: жінка миє підлогу в домі, раптом щось відвернуло її увагу, й вона побігла на кухню. В цей час її чоловік прийшов додому й, не помітивши відро з водою, зачепив його й вода розлилась. Тут вийшла дружина, вибачається перед чоловіком, і каже:

— Вибач, любий, я винна.

— Ні, це ти вибач, я винний.

Засмутився чоловік і пішов додому. Вдома жінка його запитує:

— Ну, що, підгледів?

— Так!

— Ну й що?

— Я все зрозумів! У нас усі праві, а в них усі винні.

Жінка голосить:

— Як ти міг, Петре! Ну як же ти міг!

Чоловік:

— Марусю, ти про що це?! Що трапилось?

Жінка, не звертаючи уваги, продовжує:

— Як ти міг! Ех, Петре-Петре...

— Та що з тобою, Марусь, я ж нічого...

Жінка, перебиваючи:

— Ото ж воно й бо, Петре! Ти нічого! Нічого ти вже не можеш. А як ти міг, Петре! Як же ти міг!