— Ти уявляєш собі, Яшо, зайшов учора до своєї коханки в гості. Щойно ми зготувалися під ковдру, приходить її чоловік... Ну, мені Розочка й каже: "Жоро, беріть мерщій оцю праску й прасуйте оцю білизну". І я таки дві години прасував ту білизну.

Тут його друг починає широко усміхатися:

— Жоро, ти часом був не на Дерибасовській, кут Ришельєвської? 29, квартира 6?

— Так.

— Таки це я позавчора там усю білизну переправ.

Приходжу вчора додому, чоловік сидить на дивані, узявшись руками за голову, і в очах такий розпач... Мені аж на душі похололо. Відразу думки лізуть у голову: зрадив? Дідусь помер? Обікрали? Підхожу до нього, сама ледь дихаю, запитую, що, рідний, трапилось? Він кладе голову мені на плече й бурмоче присмертним голосом: "Мене на танках зламали й облікову віджали". Танки! Та мені все життя перед очима промайнуло!

— Здрастуйте. А можете мені на спині танк витатуювати?

— Легко! Лягайте!

За три хвилини:

— Все, готово!

— Що, так швидко?

— Так усього ж чотири букви!

Чоловік зробив дружині сюрприз — наварив картоплі.

— А чого це від картоплі, що ти наварив, самогоном тхне? — питає жінка, принюхуючись. Чоловік мовчки відступив два кроки:

— А тепер?

Онук краєм ока побачив, що дід потаємно читає якийсь журнал, тихенько підкрався до нього, глип на те чтиво та й питає:

— Дідусю, а що ти таке розглядаєш?

— Історичний журнал.

— Діду! Та який він історичний?! Це ж порнографічний журнал!

— Це для тебе, мій хлопчику, він ще порнографічний, а для мене – вже історичний...

— Люба, я читав, що жінки і чоловіки мають однакові права.

— Не розводь теревені, ти не в парламенті. Прасуй далі!

Чоловіки! Любіть своїх жінок, бо любити чужих — виходить набагато дорожче.

— Читати газети, сидячи на унітазі — це правильно! .

— Чому?

— Тому що готовий до будь-яких, навіть найстрашніших новин..

— Чи правда, що Зеник помер?

— Так. Все що мав, лишив дитячому будинку.

— І багато лишив?

— П’ятьох дітей.

В акули 1500 зубів, в панди 28, в людини 32. Чорт, я панда.