Переповнений автобус. Звідкись із середини салону жіночий обурений голос:

— Чоловіче, що ви робите?

Пауза. Той таки жіночий голос:

— Що ви робите, чоловіче?!

Пауза. Зацікавлений голос із району задніх сидінь:

— Мужик, не ятри душу! Скажи, що робиш?!

— Саr!! Саr!!! — радісно кричала ґава, випорожнившись на "Бентлі".

Мисливець:

— Зустрів у лісі ведмедя, а належних патронів не було, то лупонув по ньому качачим шротом і притьма додому.

— Це ти добре зробив, що відразу додому прибіг! Бо недавно Петрович забігав за рушницею. Тепер він в лісі бродить, злий, у простріляному качачим шротом кожусі. Шукає, хто його підстрелив...

Приходить хлопець до великого майстра бойових мистецтв і каже:

— О великий майстре, станьте моїм учителем!

— Щоб стати моїм учнем, ти мусиш натренувати волю... іди й повертайся за два роки!

Минуло два роки. Знову приходить він до майстра:

— О великий майстре, я два роки тренував свою волю, станьте моїм учителем!

— Щоб стати моїм учнем, ти мусиш набратися терпіння... Іди й повертайся за п’ять років!

Минуло п’ять років.

— О великий майстре, я п’ять років набирався терпіння, станьте моїм учителем!

— Щоб стати моїм учнем, ти мусиш навчитися зависати в повітрі на висоті п’ять метрів... іди й повертайся за десять років!

Минуло десять років.

— О великий майстре, станьте моїм учителем, я десять років тренувався зависати в повітрі на висоті п’ять метрів і спромігся зробити це!

— От лайно!

Єврейська сім’я перед Новим роком:

— Абраме, запросімо сусідів на свято.

— Навіщо?

— Буде весело.

— Саро, я не розумію, чому тебе веселить, коли чужі люди приходять і їдять нашу їжу.

— Ой, Петре, до весілля ти був щасливий, якщо бачив мене бодай кілька хвилин на день!

— Та й зараз також, — бубонить тихенько чоловік.

Кожен чоловік рано чи пізно мусить одружитися! Врешті-решт щастя ж не головне в житті...

Мати споряджає сина в похід.

— Тримай рюкзак. Значить, я тобі поклала хліба, масла, цвяхів...

— Навіщо?!

— Ну, ти приїдеш, зголоднієш, візьмеш хліб, намажеш маслом і з’їси.

— А цвяхи?

— Звичайно, і цвяхів поклала.

Хронічний невдаха на другому сеансі в психоаналітика:

— Дякую, лікарю! Сьогодні я впустив бутерброда, й він упав маслом уверх!

Психоаналітик бере з рук пацієнта бутерброд, глибокодумно вивчає його й, зітхнувши, каже:

— Нічого подібного! Ви намастили його не з того боку!

Дівчата, не засмучуйтеся, якщо у вас маленькі груди.

Не перевелися ще хлопці з маленькими долоньками!