Всі теми

Василь Іванович і Петька на річці. Дивляться — пливе баржа з коштовностями. Допливли, набрали, скільки змогли, пливуть назад.

— Василю Івановичу, не можу більше плисти!

— Кинь мішок із золотом.

Кинув.

— Василю Івановичу, тону!

— Відстебни мішечок з "брюликами".

Відстебнув. Трохи до берега залишилося...

— Тону, сил нема зовсім!

— Зніми шолом золотий!

— Ага, може ще і баржу від ноги відв'язати?!

Після довгої проповіді священик запитав у прихожан, чи готові вони простити своїх ворогів. Близько половини з них підняли руки. Незадоволений результатом, священик провадив іще хвилин двадцять, а відтак повторив своє питання. Цього разу руки підняли близько 80% прихожан. Священик читав проповідь іще п’ятнадцять хвилин, і знову запитав, чи готові вони простити своїх ворогів. Зморені прихожани відповіли одностайно, й лише одна літня дама утрималась.

— Місіс Джонсон, ви не готові простити своїх ворогів?

— Я не маю ворогів, — відповіла стара.

— Це дивовижно! А скільки вам років?

— Дев’яносто три.

— Місіс Джонсон, будь ласка, вийдіть наперед і розкажіть нам, як людина може дожити до дев’яносто трьох років, не маючи при цього жодного ворога.

Маленька мила бабуся повільно вийшла в центр храму, обернулась до прихожан і сказала:

— Це елементарно. Я просто пережила цих виродків.